Щоденні бої

Щодня кожен іде на свій бій, на свою війну. Ти маленький хлопчик і тебе ведуть в садочок, ти хочеш воювати з цим ранком, бо так хочеться спати. Ти вчитель чи викладач і ти налаштовуєшся не здаватися проти опору важчих характерів підлітків та неуцтва. Ти лікар і ти воюєш з хворобами та вірусами. Ти керівник, працівник, звичайний робітник і щодня на роботі є проблеми. Є робота і ти її вирішуєш – бо це твоє поле бою.

А є покликання, яке генетично закладене дуже глибоко, це воїн-охоронець Батьківщини. І не кожен має сміливість бути там, на справжньому полі бою, але і не кожен повинен там бути! Бо у воїна-захисника нашої Вітчизни є кохані, жінки, діти, матері і тати, старенькі дідусі і бабусі. І в тривожні ночі він спить трохи спокійніше, знаючи що тут у місті є люди різних професій і вони “воюють” тут в тилу на свої роботах – лікарі допомагають стареньким, вчителі вчать дітей воїна, кохані працюють, бо є робота і заробляють кошти.

Є день роботи, є день відпочинку, є день – святковий. В тебе є день народження, в мене є і в міста є. Твоє місто давнє хоч і маленьке.

На день народження стараються подарувати щось корисне, що полегшить твою щоденну працю, або щось що дуже треба. Але є і подарунки такі “що не купиш сам собі”,  хоча воно і не корисне, але для душі. І тобі дарують красиві речі, і це приносить не користь, а щастя. І воїн-захисник хотів би дарувати своїм рідним щастя! То чому, хоча б одного року, люди не хочуть подарунок для свого міста? Не корисний жителям міста, не для міщан, а саме для міста. Дорогий подарунок! А місто так давно його чекало, ще на той день народження, коли йому було 900 років.

Так, там далеко воює воїн-захисник, він воює за Країну, за людей, за батьків і дітей і обов’язково кожному скаже, як називається його місто чи село, і що воно в нього рідне і для нього дуже красиве. І він подзвонить мамі і запитає чи ходила вона на День міста? Чи відволіклася вона від щоденних своїх боїв і нічних молитов за нього, воїна. Він запитає чи був концерт, чи співала вона, бо мама має красивий голос. Чи цього року танцювали його діти на сцені? Він запитає чи музиканти написали нових гарних пісень про захисників Вітчизни, бо саме це їхня робота -писати пісні, розважати людей від важких думок.

“Там” воюють хлопці, щоб ми “тут” працювали і робили те що вміємо, і заробляли цим гроші – скульптори робили не лише меморіальні таблиці, але і великі пам’ятники, подарунки були не лише корисні, але і для душі, міста були і зручні і красиві одночасно. І щоб кожен воїн повертався у своє красиве місто живим.

Advertisements

10 правил життя від Ольги Супрун (вітання від #галужнет)

БЕР05


1. Твітити що п’ять метрів важко, але не твітити що п’ять метрів ще важче.
2. Я не настільки люблю горіхи, як всі думають. Але трохи люблю.
3. Завжди тримаю біля плити пензлі і фарби. Поки чай завариться, розмальована горнятко готове.
4. Кожному горня у дім, щоб зранку згадували.
5. Пухно – це не тільки краса, а і відповідальність.
6. Якщо записувати все, що робить бабця – можна стати найкращим блогом України.
7. А якщо писати думки подруги в твітер, то можна непогано ретвітів вхопити.
8. В кого не було Кота Васі, той не знає, що таке жизнь. Бо жизнь можна зрозуміти тільки з Котом Вася. Кіт Вася це жизнь, а жизнь це кіт, тобто Вася, Кіт Вася.
9. Прийшла, намалювала, виграла!
10. Бам бам бам бам бам бам бам бам бам бам бам бам
З Днем народження Оля!

Різдвяні традиції в Україні

Колись, ще до християнства, в Україні, у день зимового сонцестояння люди знали, що це є переломний період у природі. В цей час йде гостра боротьба добра і зла, постають поруч кінець і початок, бо 25 грудня день найкоротший, а ніч – найдовша. 25 грудня сонце вмирало, але потім знову народжувалося.
У різдвяних звичаях раніше і сьогодні бачимо ряд дохристиянських елементів, які мали своє призначення в тому, що закликали добрий урожай у наступному році, багатство і добробут господарям, щастя і здоров’я всім членам родини.

Вікторія Проців.Свята вечеря

Переддень Різдва — Свят-вечір (або Багата кутя) починався з появою на небі першої зірки. У цей день піст був особливо суворим. Крім куті на столі обов’язково стояли 12 страв: грибні, ягідні, пиріжки з квасолею чи капустою, смажена риба, борщ з рибою і грибами та ін. Першою починали їсти кутю — найголовнішу обрядову їжу, неодмінний символ різдвяно-новорічних свят. Далі годилося скуштувати всіх страв, запиваючи їх узваром. Коли сходила зоря, господар заходив до хати із “дідухом” із словами: “Святий вечір! Здоровлю з Колядою” (Різдвом Христовим, бо його так часто називали).

дідух

Тетяна Зеленченко. Дідух

Колядою називають пісні, що виконують під час Різдва, і обдарування за хороші побажання, і різдвяний калач, і “дідуха” внесення в хату якого означало початок Святої вечері. На Східній Україні входячи в хату батько говорив такі слова: “Святки йдуть!” “Святки прийшли!” – відказував після батька син. “Шануємо і просимо “дідуха” й вас завітати до господи!”, – відповідала мати.

На Галичині ґазда промовляв такі слова: “Дай Боже, добрий вечір, ті свята упровадити, других дочекати в здоровлю, щастю до другого року, на многая літа”. Після цього ставили “дідух” у Красний кут на сіно. Вважалось, що саме на цей сніп (Символ прапредка) злітаються душі, яких запрошують у ці святкові дні до Святої вечері.
В дохристиянські часи “дідух” був уособленням божества – опікуна людської спільноти, прадіда. “Дідух” – із старослов’янської мови “дух предків” – це перший зажинковий сніп, або останній (обжинковий) у деяких регіонах.

Різдвяний “павучок”

Солом’яний павук

Солом’яні павуки
Дохристиянські уявлення про створення світу, організацію простору відображаються і в такому різдвяному атрибуті, як “павук“, що “снує” світ – образ космосу-всесвіту.”Солом’яні павуки” – один із найдавніших витворів із соломки і найбільш загадковий. Їхні форми, побудовані на поєднанні множини однакових модулів, вражають своєю гармонією. Хаос множини солом’яних трубочок в руках майстрів, перетворюються у космічно впорядковані диковинні конструкції, начебто в їх руках створюється Світ,” – розповідає майстер плетіння із соломи Олена Шибунова. як зробити павучка, показано ось тут: http://rukotvory.com.ua/yak-zrobyty-pavuka-majster-klas/

КОЛЯДУВАННЯ

Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий вечір; на Слобожанщині (колишній Гетьманщині) та на Гуцульщині – у перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться богослужіння; на Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят уранці. Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а на Галичині інколи колядують і ґазди, але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.
Такі колядники колядували в хаті перед образами, а сьогодні – де вдасться, навіть на порозі, аби дозволили колядувати. А щоб дозволили, вся ватага стоїть під вікном, гукає: «Пане господарю, благословіть Христа славити!» А нині питають по-іншому: «Чи можна колядувати?» І коли згоду отримано – по всій хаті лунає дзвінке і гарне: «Нова радість стала, яка не бувала…»

Вікторія Проців. Вертеп.

ВЕРТЕП.У день Різдва Христового грамотні міщани, дяки, школярі та церковні співаки збирались і носили по хатах відомий театр під назвою вертеп. Для постановки вертепної драми необхідно необхідно 16 учнів, між якими розподіляються ролі: хлопці грають Ірода, Чорта, Мошка, двох Воїнів, Українця, Козака, трьох Пастушків, трьох Царів а дівчата грають ролі Кривди, Смерті, Українки, Янгола. Також потрібен Звіздар – хлопчик, який тримає зорю. Учасники постановки можуть бути із різних за віком класів.

Ірод – негативний персонаж, жорстокий цар, який має безмежну владу, поводить себе пихато та зневажлив. Одягнений у королівське вбрання темних тонів, з великою короною. Обличчя гримом роблять блідим.Чорт – негативний персонаж, уособлює володаря пекла, жвавий та нахабний. Одягнений у чорне (вивернутий кожух, чорна маска з панчохи з нашитими вухами, ріжками та червоними очима та язиком). Має в руках “дворогі” дерев¢яні вила. Мошко та Сура – український «жид» та «жидівка», уособлення торгаша, боязкий, підступний, запопадливий. У жилетці та з торбою.Воїни – охоронці, які виконують всі накази Ірода та завжди знаходяться поруч з ним. У руках щити, мечі або списи, на головах шоломи.Українець – представляє західну Україну та відповідно вдягнений.Козак – представник центральної та східної України, уособлює силу та правду.  Одягнений у шаровари, чоботи, вишиванку, смушкову шапку, жупан з шаблею.Три пастушки – вбрані в вишиті сорочки та світлі штані можуть мати брилі, торбинки, сопілки.Три царі – царі зі сходу. Одягнені у пишні шати, у руках – дари (маленькі скриньки)Кривда – негативний персонаж, уособлення неправди, злиднів, недолі. Одягнена у дрантя, як бабця-жебрачка.Смерть – закрита довгою до п’ят чорною накидкою, в руках тримає косу. Обличчя загримоване білим.Українка – одягнена в український народний костюм.Янгол – одягнений у білу довгу сорочку, з крилами.

Вертепну драму можна показувати як на сцені, так і на вулиці, скажімо, біля церкови. З одного боку сцени протягом всієї вистави стоїть Звіздар із зорею. Зоря повинна мати вісім променів. Її можна виготовити з фанери та закріпити на держак прикрасивши різнокольоровими стрічками та фольгою. Дійові особи при зміні яв виходять на центр сцени. Репліки супроводжуються відповідними жестами та мімікою. Колядки може співати як окремий хор, так і самі учасники драми. Вистава триває орієнтовно сорок хвилин.

Різдв'яна зоря

ВОСЬМИКУТНА ЗІРКА Головний атрибут українського святкування Різдва – це, звісно, восьмикутна зірка. Вона символізує народження. Це – символ Бога, символ сонця, символ світла.
Восьмикутна зірка – це дуже давня позитивна символіка сонця. Саме таке походження має колядницька зірка. Цей символ зустрічається фактично в кожному напрямку народного мистецтва з давніх давен – в українських писанках, українській вишивці, народному різбленні, витинанці.

Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке відзначають як православні так і греко-католики. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа.У цей період сонце перемагає морок і темряву, освячує своїм життєдайним світлом ріки, озера, джерела, струмки і криниці. Предки вбачали у святі Водохреща єднання душі людської з душею природи.

Традиційно, напередодні Водохрещі святкується “Голодна кутя”. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять – постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви – смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, “щоб хліб родився”.

На ранок 19 січня у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Наші предки на вікнах, дверях, сволоках випалювали вогнем або малювали крейдою хрести, щоб нечисті духи не мали доступу до обійстя. Зранку кожний господар кропив усіх членів сім’ї, тварин, хату та інші будівлі свяченою водою. Волхви молилися біля річок і врочисто співали, заговорюючи воду. Крім того, в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Вірять, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби, тому її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду.

До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо “там чорти сидять і можуть вчепитися”. Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки
З Хрещення до Масляної – весільні тижні. На Хрещення – остання ніч святочних ворожінь.
Предки вбачали у святі Водохреща єднання душі людської з душею природи. Саме в цю пору зима віддає всі свої сили на боротьбу з наближенням літа: починаються люті морози, страшні для садів і озимини, зростають простудні хвороби і падіння худоби. Ось чому напередодні Водохреща колись на всіх вікнах і дверях випалювали вогнем або малювали крейдою хрести, щоб нечисті духи не мали доступу до обійстя; у деяких місцевостях носили при цьому два пироги як жертвоприношення. Вода, набрана в посудину на Водохрещу, наділялася особливими лікувальними властивостями. Дівчата, умиваючись водою з джерела над сухарем із пшеничного борошна потім висушували їх, товкли й давали до страви хлопцям – щоб одружилися з ними. Ця ж вода використовувалася і в разі хвороби тварин.

Використані матеріали із:
nplu
zp-pravda
life.pravda
narodnapravda
tamada.lviv
ecotur-kmk
artgreensofa
svitoglyad

За тиждень до захисту…

Залишається тиждень до захисту, позаду 5 років навчання на архітектурі, 10 сесій, десятки курсових, розрах, рефератів, рисунків та живописів…Попереду ще тиждень клопіткої роботи та біготні, роздрук 10-ти метрів квадратних креслень, пару хвилин захисту дипломної роботи …
Які нові відчуття прийдуть, а які залишаться….я ще не знаю…Але знаю, що через тиждень це все закінчиться: недоспані ночі з архікадом, простоювання в черзі до викладачів, переживання та нерви, а разом з ними закінчаться і студентські роки…А отже через тиждень я напишу новий пост про НОВЕ ЖИТТЯ 🙂

головний герой дипломного проекту...

У світі художників…

ДО ДНЯ ХУДОЖНИКА ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ!
(Відзначається щорічно у другу неділю жовтня.)

 

У світі художників…

У світі художників усе кольорово, різнобарвно, гармонійно, весело та інколи смердить фарбами на всю квартиру. З першої стипендії/зарплати купляються нові фарби, олівці, пастелі, фломастери, папір, підрамники, резинки, картон, кнопки, ножики….ой! І це все накопичується і витрачається і знову хочеться ще і ще.

У світі художників одночасно розпочинається робота над багатьма працями і швидкість закінчення залежить від стількох чинників, що перераховування займе купу часу – температура, вологість, аура, повітря у кімнаті…шум, музика, розмови за стіною… як стали зорі, сонце,місяць… з якої ноги встав, одів, з’їв, випив… з ким розмовляв, мовчав, сперичався, сварився, кохався, цілувався… яка погода, злива, дощ, мороз… політична ситуація у країні, за її межами, в найблищих сусідів, у Африці та на Південному полюсі….ну і звичайно закоханість, вкоханість, повне одурманення коханням, розпач, неплач, неспач, ненависть, гнів….дипресія, веселість, придуркуватість, дивакуватість, повна відчуженість від світу…
Світ художника насичений барвами, кольорами, тінями, напівтінями, холодними та теплими, світлими та темними, бліками, рефлексами, гамами, відтінками, ілюзіями… Погляд художника чіпкий та гострий, зорова память запамятовує сотні облич, нюх памятає запах картин, дерева, фарби, клею, олівця, рука постійно налаштована щось малювати, замальовувати, калякати і сотні малюночків зявляються на полях, на огризках паперу, на столі, в зошитах, в конспектах (в книжках ні ні) в блокнотах, в записниках, в чужих блокнотах…

Картини, малюнки, замальовки та ескізи у більшій своїй кількості одразу роздаровуються друзям та рідним, більшість я і не памятаю, що кому подарувала і що в кого є…
І ще одне – натхнення, це така штука,що зібрала у себе усі вище перераховані фактори і є дуже вибагливою, приходить не завжди і не до всіх…