Грузія не була моєю мрією. З’явилася ідея поїхати – я підтримала. В моїй голові був стандартний набір стереотипів про цю країну: вино, шашлик і вусаті грузини. Останнім часом багато знайомих здійснювали такі поїздки, тому в голові було пару приблизних картинок.
Те, що ми побачили нас ясно здивувало. Грузини справді себе поводять, як у радянських фільмах: розмахують руками і голосно викрикують, а ще справді дуже люблять українок.
Тбілісі зустріло поєднанням дуже старовинного і сучасного. І цей контраст поєднання супроводжував нас всю поїздку. Країна контрастів: тепла та холоду, вершин та долин.
На тиждень люди поруч стали найважливішими. Найкомфортніша компанія з якою я відпочивала. Дівчата, що вміють опікати: “Олі треба поснідати!”, “Оксі треба намалюватися)” Серйозна та багатоголоса Олена, чиє ім’я ні один грузин так і не вимовив. Вона знаходила вихід з будь-якої ситуації та будь-якої вулиці.
Оксі – краса та загадковість. Дівчина, що наповнює все довкола – сміхом і дитячою довірою.
Висота гір на стільки неймовірна, що здається маревом чи ілюзією. Ми їх називали дуже хорошою картинкою на величезному моніторі. Найсмачніше повітр’я, якого можна вдихнути так багато і в таку глибину легень, що до цього не було ясно, що така глибина існує.
Виїзд за кордон відбувається не лише територіально, але і внутрішньо. Коли залишаєш рідну країну за спиною, легше на неї подивитися згори чи збоку. Все на стільки в повірнянні, що можна відчути чітку межу рідного і чужого. В чужій стороні все інше, красиве незвичне, але не своє.
P.S. У Львові такі ж хінкалі, як у Тбілісі. У Тбілісі – відсутня кава.
Ola Blog 
Гарно. Збираюсь навесні в Грузію – буду питати тебе рекомендацій.
ПодобаєтьсяПодобається