Борис Возницький. Герой України. Мої спогади.

Коли усім дітям читали казки, мені розповідали історії про замки та князів. Палаци та оборонні споруди завжди було тим, що мене притягувало. Ще в дошкільному віці улюбленою моєю читанкою була книжка про Олеський замок. Я знала її на пам’ять. В 2-му класі я пішла в Художню школу, що розміщувалася в Дубенському замку кн. Острозьких. Історії про привидів князів стали реальністю. У Львівській Політехніці доля направила мене на кафедру Реконструкції та реставрації архітектурних комплексів.

2003 рік. Золочівський замок, Львівська обл.

 

За збігом найбільший знавець замків  Західної України –  Борис Возницький також ходив у школу в м. Дубно в ту, в яку я пішла в перший клас. Ця людина опікувалася улюбленими моїми замками в Олеську та Підгірцях і була для мене живою легендою.

2003 рік. Золочівський замок. Китайський палац.

 

Перше знайомство відбулося у Золочівському замку на початку 2000-их років. На прохання тата, Борис Григорович проводив екскурсію сім’ї та друзям “Арх Дизайн”. Розповідав про давні цивілізації на теренах наших країв, давніших за шумерів, та говорив про реконструкцію Китайського палацу.

вересень 2010 року, Збаразький замок, Тернопільська обл.

 

У 2010-му мені пощастило  особисто познайомитися на конференції у Збаразькому замку та передати вітання від тата. На конференціі Борис Григорович говорив, що людям цікаво бачити в замках, атмосферу та побут рідного століття замку. Потрібно відтворювати інтер’єри, а не накопичувати стандартні історичні експозиції. Відновлювати приміщення із функцією, що передбачалася при будівництві замку.

вересень 2010 року, Збаразький замок Тернопільська обл.

 

На цій же конференції я познайомилася із молодим істориком Ярославом Денисенком, і при кожній нашій зустрічі, ми згадуємо цю видатну людину і те, що нам пощастило знати Возницького.

вересень 2010 року, Вишнівець, Тернопільська обл.

 

вересень 2010 року, Збараж

Пам’ятаю, що під час обіду я сиділа за одним столом із Возницьким, і мені дуже хотілося запам’ятати цей момент на все життя, бо хтозна чи ще зустрінемося… Борис Григорович випив компот і з’їв ложечкою всі ягоди із горнятка. Я посміхнулася про себе, і подумала, що дитинство у нього, мабуть, було не простим.

2010р. Дубенський замок, Рівненська обл.

 

Історія життя п.Бориса доволі насичена та динамічна, як скульптури Пінзеля, та заплутана, як історія наших замків … Самовіданне служіння мистецтву та культурі однієї людини дало більше, ніж всі міністерства разом. Про таких людей знімають фільми, надіюсь, я побачу таке кіно.

м.Дубно

 

Два роки тому не стало цієї людини. На трасі десь між Львовом та Золочевом, серце зупинилося у авто. Спекотного травневого дня по вулиці Пекарській  Львів проводжав  Героя України на Личаківський цвинтар…