Якщо з іншими містами мої стосунки склалися давно і позитивно, то з Києвом все ніяк не складалося. Я там була лише один раз у 2008 му і більше не спішила відвідати. 
Але в котре підтверджую факт, що місто стає рідним, якщо там чекає на тебе хоча б одна людина, а починаючи від 2010-го року в мене є добра жменя друзів у столиці – #кийнет і не лише. 
Під час подій євромайдану кожен був там – фізично чи подумки. Гостре відчуття якнайшвидше притулитися до цього енергетичного та намоленого місця пронизувало мене надто часто. 
Я розуміла, що ця поїздка буде особливою і Київ відкриється мені. Так і сталося. Частинка мене залишилася на пагорбах та набережних Дніпра, а частинка в Метро. Закономірна закоханість! У Києві я відчуваю волю та простір. 
Зовсім інші люди – вільні, індивідуалісти, зовсім інші вулиці та будівлі – кожна особлива і це лише ті крихти, що я бачила. Я впевнена що якийсь період життя я все ж буду жити у столиці, життя саме скорегує.
Кієв іс е кепітал оф юкрейн!
